Відомий дослідник історії українського мистецтва Кость Широцький (1886-1919) зазначав: «Для нашої залитої світлом країни жовтий і синій кольори є і були найбільш підхожі. Ці кольори давали народові любов до природи, яку він бачив саме у жовтій і лазуровій окрасці, позолотистий степ, синє небо, синє море й ріки з жовтими очеретами і рудими скелями, сині гори».
Дуже важливу роль відіграє послідовність розташування національних барв на стязі тої чи іншої держави, однак чомусь у нас мало хто над цим задумується.
У 1993 р. Україну відвідала художниця та фахівець із геральдики, китаянка Мао Мао. Вона мала розмову з тодішнім президентом Л. Кравчуком і наголошувала, що прапор нашої держави мав би бути жовто-блакитний, а не навпаки, яким він є сьогодні. Послідовність кольорів, на її думку, має надзвичайне значення і впливає на благоустрій держави, її економічний стан та міжнародне становище. На перший погляд, досить дивне твердження та й чи може китаянка радити нам, якого має бути послідовність наших національних кольорів на прапорі і невже це так важливо? Можливо, саме тому Л. Кравчук не надав цій розмові вагомого значення, хоча як президент держави мав би прислухатися до порад фахівця з геральдики. Вона неодноразово підкреслювала, що доки ми, згідно з правилами геральдики, не змінимо послідовність кольорів на нашому стязі, криза в Україні лише поглиблюватиметься. Так воно і є, бо за тридцять років незалежності становище у всіх сферах життя лише погіршується. Мао Мао наголошувала, що домінування синього кольору над жовтим несе розруху і занепад, навпаки ж – розквіт та багатство. Варто підкреслити, що саме в Китаї здавна надають особливого значення символіці та послідовності розташування кольорів на прапорах.
На користь тверджень китаянки красномовно говорить інформація з «Української Загальної Енциклопедії – Книги Знання», яка вийшла друком у 1930-их рр. під редакцією професора, доктора Івана Раковського видавництва кооперативи «Рідна школа» (Львів – Станіславів – Коломия): «Національні барви, барви, що їх уживається як відзнаку народу або держави. Найчастіше це барви державного гербу, тоді їх порядок такий, що на першому місці йде колір знаку гербового, на другому колір тла; національна барва Української держави й народу: жовто-блакитна (вгорі жовта, знизу блакитна)» (Т. ІІ, С. 817).
Оскільки гербовий знак України – жовтий тризуб, то згідно з цим правилом, сьогодні наш прапор мав би бути угорі жовтого кольору. Не забуваймо, що над «Книгою Знання» працювала ціла плеяда українських вчених, істориків та дослідників, тож нехтувати інформацією, поданою у ній, щонайменше некоректно.
У березні 1918р. Центральною Радою Української Народної Республіки затверджений жовто-блакитний прапор. Очевидно, таким він мав би бути й понині.
«Енциклопедія Українознавства», яка видавалася на еміграції у 1955-1984рр. (головний редактор В. Кубійович) і перевидана у Львові в 1996р. подає таку інформацію: «У Галичині між 1920 і 1939р. під впливом прапорознавчих досліджень і публікацій вживано виключно жовто-блакитний прапор, яким користувались також важливіші центри українського життя на еміграції (напр. «Пласт»). Такий же прапор був у вжитку українських військових формацій, які між 1941 і 1944рр. боролися по німецькім боці (Українське Визвольне Військо і дивізія Галичина» (Т. VI. С. 230).
У деяких українських друкованих виданнях (до 1917 р.) зустрічається зображення блакитно-жовтого прапора. Це, очевидно, можна пояснити тим, що тоді Україна ще не існувала як окрема держава і порядковості національних кольорів не надавалося належного значення. Однак у 1918р., за гетьманства Павла Скоропадського, всупереч історичному рішенню Центральної Ради того ж року офіційно затверджено блакитно-жовтий стяг. Достеменно не відомо, що спонукало гетьмана піти на цей крок. За однією з версій – його бажання догодити Німеччині, адже прапор її північно-пруської провінції – Гольштайну – блакитно-жовтий, а, як відомо, П. Скоропадський прийшов до влади внаслідок повалення німцями Центральної Ради. За іншою – нібито гетьману належать слова: «Я перевернув прапор, переверну й Україну». Якщо взяти до уваги, що він колишній російський генерал, то ця версія видається цілком логічною.
Свого часу блакитно-жовтий прапор затверджено для ЗУНР (13. 10. 1918), Підкарпатської Русі (20. 03. 1920), згодом – Карпатської України (15. 03. 1939). Як знаємо з історії, доля не була прихильною до цих країв. Не посміхається вона протягом тридцяти років незалежності й до України, яка обрала саме такий стяг. Економічний занепад, втрачені території, скорочення населення, а тепер ще й російсько-українська війна – яскраві цьому докази. Як тут не згадати фахівця з геральдики, китаянку Мао Мао, слова якої виявилися пророчими…
Незаперечний і водночас цікавий факт: у повсякденних розмовах ми, здебільшого, вживаємо вислів «жовто-блакитний прапор», хоча, насправді, нині він є «блакитно-жовтим».
Як приклад, можна навести прапор сусідньої Польщі. ЇЇ герб – білий орел на червоному тлі. Саме тому, згідно з правилами геральдики, стяг цієї держави угорі білого кольору, а внизу – червоного. І подібні приклади непоодинокі (прапори Естонії, Бельгії, Німеччини, Чехії, Люксембургу та ін.). До речі, згадувані країни, на відміну від України, процвітають економічно.
Тож виникає цілком слушне запитання: чому на українському державному прапорі послідовність національних барв суперечить правилам геральдики і постанові Центральної Ради УНР від березня 1918 року? Можливо, це просто безвідповідальне ставлення до нашої символіки, або найімовірніше, це комусь вигідно, що в однаковій мірі є неприпустимим.
Володимир Садовий. Сторінки з минулого. Видання дрогобицьких краєзнавців число 3 липень 2022р.
