Букіністична книга (фр. bouquin – [давня] книга) – будь-яке рукописне чи друковане видання, яке, незалежно від часу своєї появи, на момент потрапляння до спеціалізованого (букіністичного) книжкового магазину чи відповідного відділу в торговельному закладі іншого типу, чи приватного торгівця (букініста), чи після них до бібліотеки мало свою «історію» побутування в особі щонайменше одного власника.
Примірникові особливості Букіністичної книги (наявність дарчого напису чи присвяти видатної особи) надають їй особливої цінності і значущості. Помітна зношеність у процесі побутування, великий наклад, наявність перевидань чи аналогічних видань знижують вартість.
Перші букіністичні крамниці з’явились у Франції в 16 ст.; у 1649 р. було встановлено правила здійснення букіністичної торгівлі. Букіністами називали дрібних торговців або міняйл, у т. ч. мандрівних, які займалися обміном, скупкою та продажем старих, уживаних книжок. Паралельно з букіністичною торгівлею існували і нині існують торжища, т. зв. блошині ринки з рідкісними книгамиі просто з виданнями, що були у вжитку.
В Україні у 19 ст. провідними осередками букіністичної торгівлі були Київ, Харків, Львів, Одеса, містечко Стародуб Чернігівської губ. Ця торгівля набула найвищого розквіту наприкінці 19 – на початку 20 ст.; нею займалися сотні букіністів. Після жовтневого перевороту 1917 р. більшість букіністичних магазинів було націоналізовано.
Реалізація давніх книжок стала важливою складовою радянської книжкової торгівлі і здійснювалась одночасно приватними, державними, кооперативними, громадськими організаціями та підприємствами. У 1920-і рр. з’явилися букіністичні відділи при великих книжкових крамницях («Академкнига» тощо). На початку 1930-х рр. державна книжкова торгівля повністю витіснила приватний сектор, було розпочато реорганізацію торгівлі давніми книгами у зв’язку з деяким підвищенням матеріального добробуту населення країни, зростанням культурного рівня і різким збільшенням попиту на книжки, який випереджав можливості видавничої справи.
У 1936 р. в СРСР було затверджено перший регламентаційний документ – «Правила торгівлі букіністичною і антикварною книгою», згідно з яким асортимент Букіністичних книг поділявся на дві великі групи: 1) давні книжки, які не втратили своєї художньої або наукової цінності, мають постійний попит і за своїм змістом не суперечать радянській ідеології; 2) старовинні (антикварні) видання, що мають певний науковий і художній інтерес та є бібліографічною рідкістю, які рекомендувалося оцінювати в індивідуальному порядку, відповідно до їхньої якості, збереженості, особливостей зовнішнього та внутрішнього оформлення. Від 1961 р. букіністична торгівля керувалася документом за редакцією С. Мячина («Книговедение. Литературоведение. Фольклор. Искусство: каталог-прейскурант на покупку и продажу букинистических и антикварных книг»). На початку 1960‑х рр. у СРСР існували 34 спеціалізовані букіністичні магазини (у столицях союзних республік та деяких великих містах); у 1980 р. – 94, а також майже 200 букіністичних відділів у книжкових магазинах та 4 тис. пунктів скупки давніх видань. «Инструкция о покупке и продаже букинистических изданий в специализированных букинистических магазинах (отделах)» (1977) офіційно закріпила статус Букіністичних книг як друків, виданих після 1850 р. (книжки, видані до середини 19 ст., стали відносити до антикварних).
Нині сферою інтересу букіністів є рідкісні, антикварні книги та книги порівняно недавнього минулого, призначені для масового читача (у тому числі т. зв. здешевлені видання – залишки нерозпроданих накладів книжок). Букіністична торгівля нині здебільшого здійснюється через інтернет, на спеціалізованих сайтах. Водночас існує певна кількість спеціалізованих магазинів, книжкових ринків, де покупці мають можливість на власні очі побачити книжки, оцінити їх, дійти консенсусу з продавцями щодо справедливої ціни.
