Кера́міка — неорганічні, неметалічні тверді вироби, вироблені дією тепла з наступним охолодженням. Керамічними називають вироби і матеріали, що одержуються внаслідок спікання глин й їхніх сумішей з мінеральними додатками, а також оксидів і їхніх сполук. Кераміка з’явилася в епоху неоліту.
МАЙО́ЛІКА (іт. Majolica, лат. Majorika) – від давньої назви острова Мальорка (Майорка) у Середземному морі, у 13–14 столітті – головний центр з експорту іспано-мавританської кераміки в Італію). Майоліка – вироби з кольорової випаленої глини з високою пористою основою, вкриті прозорою (або непрозорою) поливою, на яку наносили яскравий візерунок. Ще інші назви – полив’яний фаянс, полив’яна теракота. Для майоліки характерні округлі та м’які форми, яскравий блиск поливи, контрастність кольорів розпису. За методами декорування умовно ділять на мецо майоліку (напів майоліку) і власне майоліку. У мецо майоліці застосовують обливання білою глиною (ангобом), сушать, випалюють при 1000 °С, охолоджують, розписують по свинцевому поливі та випалюють удруге. Згодом стали використовувати жовті й білі глини, а свинцеву поливу замінили на суміш свинцю й олова; для посилення барвистості збільшили кольорову палітру фарб і емалей. Особливого розвитку майоліка досягла у країнах Давнього Сходу (Єгипті, Вавилоні, Ірані), і державах Серед. і Центр. Азії. Високим мистецьким рівнем відзначалася майоліка в Іспанії та Італії.
